Дарина Дерманчук

Малюю, коли надходить натхнення. Їм неможливо керувати, тому важко сказати, коли я намалюю наступну картину. Багато хто питає, чому я так мало поділяюся творчістю в соцмережах. А все тому, що процес має такий вигляд. В одній руці пензлик. В іншій також. І ще у зубах. Якщо залишу на столі – є ймовірність, що заїду до них склом – фарбу не змиваю. На голові замість червоного (будь-якого іншого) берета – армагедон. Ну, тому що. На мені – светр зі шкільних часів, шнурочки від капюшона засунуті всередину, бо люблю матнути ними по свіжій фарбі. З навушниками та ж історія – у клубок та під кофту. У зоні доступу обов'язково чай, кава та печиво. Або будь-яка інша бажана їжа, бо, як говорила моя вчителька, художник має бути ситий і задоволений. З іншого боку – вовняний. Він віртуозно зображує пофігізм, щурит очі і лежить у позі батона, але варто мені відвернутися на секунду - і з ймовірністю 90% він засуне лапку в фарбу і ходитиме гордо із зеленою шерсткою. А фарба змивається із вовни гарячою водою з милом (звичайно, це табу). На столі, крім різних художніх штук, живе велика непрезентабельна шкарпетка, яка служить ганчірочкою. Ну і коли я піднімаю очі від роботи та бачу таку затишну картину, питання фото у стилі «я художник» само собою відпадає. Кожна робота намальована з любов'ю, тому я впевнена, що Ви знайдете серед них створену саме для Вас та Вашої оселі, яка підкреслюватиме затишок та радуватиме при кожному погляді.

Не проводила персональних виставок

Відвідувала художні курси петриківського розпису протягом шести років, а також займалася графікою. Малюю у петриківському стилі загалом 12 років.