Едвард Хоппер. Самотність у великому місті
Для більшості європейців мистецтво Едварда Хоппера (Edward Hopper) підтверджує їхній своєрідний образ Америки, який, в свою чергу, проявляється в зображених художником сценах, що характеризуються кодом із подвійним значенням: мотиви, які він застосовує, на перший погляд здаються типово американськими, але разом з тим його звернення до реалістичних деталей є оригінальним. І це пояснює особливе значення творчості Хоппера в часи американського модернізму. Часто експресіоністичні абстракції Джексона Поллока (Jackson Pollock) та новий реалізм Едварда Хоппера вважають двома важливими напрямками американського індивідуалізму та мистецької інтеграції. Творчість Едварда Хоппера, з одного боку, – це постійний контраст Природи і Цивілізації, з іншого боку (якщо говоримо про техніку), – навіть його ранні картини вказують нам на важливу роль світла в творчості художника, яке до кінця життя Хоппера було присутнє в його роботах. Відстороненість, з якою художник створював свої полотна, мала на меті показати красу, що присутня у кожній хвилині нашого повсякденного життя.
Реалізм Хоппера можна описати як такий, що відкриває нам широке поле до інтерпретації елементів, котрих, насправді, немає на картині. Також художник додає до реалізму крихту фантастики. Ставлення Хоппера до природи асоціюється з архетипом межі, місця зустрічі Природи та Людини, яке відіграло важливу роль у формуванні американської національної ідентичності. Але разом з тим головною ідеєю творчості Хоппера була людська самотність, яку художник так майстерно втілював, оживляв у своїх творах.
Незважаючи на те, що Хоппер малював переважно, краєвиди та міста, не обійшлося в його творчості без картин, на яких представлено оголених жінок. В жіночому тілі художник вбачав уособлення підсвідомих бажань. В той же час в постаті жінки (яка інколи знаходиться в товаристві чоловіка) Хоппер втілював самотність. Дуже швидко він почав малювати лише одну жінку – Джозефіну (Josephine) – власну дружину (також художницю, яку він називав Джо (Jo)). Вона з’являється на картинах Хоппера в різних ракурсах та ситуаціях, в різних ролях і в різному віці. Можна припустити, що таким чином художник зображував когось стороннього, що можна пов’язати із самотністю кожної людини, навіть якщо поруч із нею хтось є. Можемо тільки здогадуватися про що думають жінки на картинах Хоппера. Про що думав сам художник, зображуючи самотніх жінок? Навіть якщо у нього були в житті якісь особисті чи творчі кризи, то він їх повністю контролював. Тільки деякі роботи Хоппера дають відчуття обсесійного зацікавлення художника своєю дружиною. Зв'язок, який зовні здавався ідеальним та гармонійним, приховував в собі теж тривожні моменти. Враховуючи, що Джо була майже єдиною моделлю Хоппера, напрошується запитання, чи, зображуючи різних клонів Джо, художник підсвідомо сумує за іншою жінкою? Чи може він почувався самотнім, незважаючи на постійну присутність своєї дружини?
Дивні та неоднозначні емоції викликають картини Хоппера, вони здаються відстороненими, а в той же самий час дуже важко відірвати від них погляд. Можливо, це, як раз, і є те, що називаємо власним стилем Художника. В будь-якому разі, в його роботах присутнє те невловиме щось, що не відпускає наш погляд, коли дивимося на картини, не дозволяє пройти повз, а реалізм Хоппера – це лише гра між образами реальності та споглядання їх глядачем, що декодує цю реальність, яка в свою чергу створює нову реальність в мистецтві Едварда Хоппера. Література: E. Hopper. Roll G. Renner. Taschen, 2002.
