Я йду!

Шестов та Камю. «Апофеоз безпідставності» та «Міф про Сізіфа». Маленьку людину закинуто в чужий, незрозумілий, принципово непізнаваний і ворожий йому Світ. Вічні питання філософії. Абсурд існування та неприйняття «вічних принципів». Бунт. І безсмертне «є лише одна по-справжньому серйозна філософська проблема…» (у цьому місці я завжди плачу, там далі дуже сумно все…). Людина – вона у лівому верхньому кутку картини. Він дуже малий в порівнянні з рештою простору - похмура урбаністика, підкреслено позбавлена кольору та форми. Він йде, ми бачимо його спину та емоційно розкинуті руки. Ми всі йому набридли! Набридли до нудоти, незалежно, чи існуємо ми насправді чи таки маємо рацію Вачовскі і це все лише Матриця (А Хакслі – той взагалі запевняв, що Земля – це Пекло якоїсь іншої планети. А ми всі – просто заслані сюди відбувати за гріхи там…).