Сімейний човен на протязі кохання

Олександра Паранченко, Україна

Я родом із маленького міста на півдні України. Коли я була маленькою, багато часу проводила в селі оточена полями та лісом. Повне занурення у природу я росла щасливою дитиною. Щодня виходячи на край поля я дивилася на захід сонця і мріяла навчитися малювати також чудово як це робить сонце на небі. Думаю, саме в цей час я вирішила стати художником, щоб навчитися передавати моє захоплення цим світом. Моє натхнення виходить із безлічі джерел, можна сказати, що мене надихає саме життя. Кожен момент є особливим і народжує у моїй уяві готовий сюжет. Велике щастя прокидатися вранці тому, що на мене чекають чисті полотна Я не можу не творити мистецтво! Я намагаюся малювати в міру того, як образи спадають мені на думку. Бувають дні коду їх надто багато, і тоді я роблю замальовки, щоб зафіксувати ідеї. У мене дуже різні сюжети, але їх поєднує настрій, адже у своїх роботах я хочу передати всю барвистість та пишноту світу. Я завжди сідаю за роботу лише у гарному настрої і створюю лише добрі сюжети. Я жива людина і теж відчуваю і бачу біль, не справедливість, мені теж сумно. Але я не бачу сенсу множити ці емоції, створюючи важкі картини, це моя принципова позиції. Як через збільшувальне скло я хочу показати прекрасні сторони цього світу: любов, добро та щастя. Своєю творчістю я веду діалог із внутрішньою дитиною кожного глядача, звертаюсь до самої душі і нагадуючи їй, що життя – це щастя. І воно є у кожному з нас.