ЗберегтиПісля спекотного літа
| Рік створення | 2021 |
|---|---|
| Габарити | 50 Ш × 50 В × 2 Г cm |
| Вид мистецтва | живопис |
| Стиль | примітивізм / наївне мистецтво |
| Жанр | портрет |
| Матеріали | масло, холст |
Опис роботи «Після спекотного літа»
На місцевості від куди я родом дуже спекотне літо, часом небо здається жовтим від спекотного сонця. Південний вітер серпня піднімає в небо висушене сонцем листя, наче помаранчеві іскри вогнища. Але дуже скоро прохолодні ночі принесуть свіжіти і рослини навколо почнуть набувати бордовий і фіолетовий відтінок, ягоди калини забарвляться в червоний і вітер буде свіжим і приємним, немов одягаючи все в блакитну шовкову сорочку. Я дуже люблю цей період після спекотного літа, коду ніби через вікно дивишся в осінь, але все ще залишаючись душею у яскравому літі. Картина дуже яскрава і притягує погляд, контраст кольорів робить ілюзію світіння та тепла, що виходить від роботи. Милий образ дівчини із глибокими блакитними очима символізує безтурботність та загадковість, закликаючи глядача до діалогу.
Олександра Паранченко, Україна
Я родом із маленького міста на півдні України. Коли я була маленькою, багато часу проводила в селі оточена полями та лісом. Повне занурення у природу я росла щасливою дитиною. Щодня виходячи на край поля я дивилася на захід сонця і мріяла навчитися малювати також чудово як це робить сонце на небі. Думаю, саме в цей час я вирішила стати художником, щоб навчитися передавати моє захоплення цим світом. Моє натхнення виходить із безлічі джерел, можна сказати, що мене надихає саме життя. Кожен момент є особливим і народжує у моїй уяві готовий сюжет. Велике щастя прокидатися вранці тому, що на мене чекають чисті полотна Я не можу не творити мистецтво! Я намагаюся малювати в міру того, як образи спадають мені на думку. Бувають дні коду їх надто багато, і тоді я роблю замальовки, щоб зафіксувати ідеї. У мене дуже різні сюжети, але їх поєднує настрій, адже у своїх роботах я хочу передати всю барвистість та пишноту світу. Я завжди сідаю за роботу лише у гарному настрої і створюю лише добрі сюжети. Я жива людина і теж відчуваю і бачу біль, не справедливість, мені теж сумно. Але я не бачу сенсу множити ці емоції, створюючи важкі картини, це моя принципова позиції. Як через збільшувальне скло я хочу показати прекрасні сторони цього світу: любов, добро та щастя. Своєю творчістю я веду діалог із внутрішньою дитиною кожного глядача, звертаюсь до самої душі і нагадуючи їй, що життя – це щастя. І воно є у кожному з нас.