Про внутрішню дитину на війні

Твір присвячений стану, знайомому сьогодні кожному українцю. Це важко описати словами, але легко відчути. Це відгукується дитячим плачем у кожному з нас. У психологічній концепції внутрішня дитина розглядається як частина особистості людини, яка втілює в собі емоційну вразливість, інтуїцію, креативність і радість. Ця частина нашого «я» сприяє психічній стійкості, слугуючи джерелом натхнення та внутрішньої підтримки. Прислухаючись до себе в усіх проявах, людина розкриває свій творчий потенціал, покращує емоційну рівновагу, підвищує самосвідомість. Під час війни ця дитина засліплена страхом і тривогою. Представлена у творі аморфною фігурою з дитячим обличчям, вона відображає вразливість і крихкість, посилені в контексті воєнного часу (та сама злісна цапина в намисті з протитанкових їжаків і куль).