МЕТАМОРФОЗ І

Співвідношення ідеального і реального мандрує свідомістю людства. Цей поділ і пошук точок дотику знаходить свій прояв у багатьох аспектах культури та, зрештою, науки. Вітрувіанська людина авторства Леонардо да Вінчі, ідея золотого перетину, світ ідей Платона – це може бути лише елементами архетипного людського пошуку закономірностей буття і свого місця у ньому. Втім, чи здатні ми подивитися на себе і світ невиразним поглядом? Вся наша наука та культура є антропоцентричними – ми не можемо не мислити як люди. Внаслідок цього часто утворюється антагонізм між «природами» – людини та навколишнього світу. Чи не це є основою цієї ніби споконвічної боротьби духу і матерії? Ймовірно, найближчою до правди життя, якщо така є, залишається міфологія. Це об'єднання свідомого та несвідомого бездоганно передавало і всі контрасти життя, і естетику трагедії ролі людини у цьому хаосі подій. І, можливо, міфологія була менш антропоцентричною. Світ, у якому камінь міг стати прекрасною Галатею чи божественна Дафна – лавровим деревом. Гармонія природи та людського єства, яке є її частиною та продовженням. Подібний ракурс ілюструє представлена серія робіт. Чітка лінійність постає ідеальним сприйняттям раціональності та антропоцентризму. І навколо цього, з внутрішнім проникненням, мозаїчно проявляється жива сутність людини, що ховається в деталях. Плавні переходи фізики тіла в нібито неживу природу буйного цвітіння прямо наголошують на відносності нашого відділення від природи. Ці, майже класичні, метаморфози, покликані, як раніше, передати відчуття таємничості буття, та її невичерпної повноти.