Малахітовий ранок

Сергій Кириллов, Україна

Так делікатно торкатися природи за допомогою візуальних образів дано не кожному. Сергій Кирилов – щасливий виняток. Його можна назвати майстром передачі станів природи: від полуденної весняної знемоги до дихання, що бадьорить, морозного ранку. Вони самодостатні у своєму втіленні і в той же час відображають стан душі людини, її усвідомлення пишності навколишнього світу – неважливо, у спекотну чи дощову погоду. Інакше кажучи, його живопис не про «дерева та квіти», а про те, що він за людина, і яким йому зсередини бачиться світ. І він ділиться з глядачем цим баченням, доводячи, що життя не здатне зламати того, хто його по-справжньому любить і цінує. Етюди Кириллова – це невеликі фрагменти урбаністичних пейзажів із архітектурними мотивами, іноді – стаффажем. Написані корпусно, соковито, в імпресіоністичній манері, з передачею матеріальності навколишнього ландшафту або його фантазійного характеру (чого тільки стоять злегка «танцюючі» контури місцевої архітектури!) Кольорові тіні, мерехтіння кольорових плям, що стирає обриси реальних предметів, зміна планів з почерг , то холодних тонів, динамічні, короткі та довгі, мозаїчні та різновекторні мазки задають етюдам певний емоційний настрій. У полотнах, створених у майстерні (пейзажі та натюрморти), відчувається більш вдумливий підхід до відбору форм та кольору. Деякі з них балансують на межі з лірично-емоційною абстракцією. Композиція у більшості робіт Сергія Кириллова пронизана відчуттям безперервного руху, ніби митець боїться зупинити невпинний мальовничий «біг» у незвідане. При цьому час як незворотна течія в них завмирає: вона відчувається цілісною, без початку і кінця, в якомусь медитативному просторі, в який нас веде автор. Обережно, але сміливо він занурює нас у світ, який ми так часто не помічаємо у повсякденній рутині. Світ, який так мало коштує, але насправді безцінний. Художник досягає глибини простору за рахунок різного ступеня рельєфності зіставних площин та гри на хроматичних та світлових контрастах різних планів зображення (іноді вони – різкі, іноді – ледь відчутні, оскільки колірна гамма роботи витримана в одній спільній тональності). У натюрмортах пастозний лист відкритими, чистими квітами демонструє інтенсивний «відцентровий» рух, що виплескується на глядача, що буквально обдає його з ніг до голови буянням кольору. Колір і фактура – основні засоби художнього висловлювання Кириллова, він їх свідомо гіперболізує: це водночас і візитна картка художника, і спосіб вивільнення творчої енергії. Інакше цей потік його самого зіб'є з ніг. Пластична манера письма, органіка форм та плям надають полотнам додаткового ефекту вітальності. І ось ми мимоволі стаємо причетними до цього «свята життя», народженого всередині – а не зовні, іноді – не завдяки, а всупереч. Це означає, що повнота емоційних переживань у роботах Сергія Кириллова продиктована далеко не одними зовнішніми обставинами. Первинно – психічний стан людини, її світосприйняття. Якесь переживання радості буття, насолоди моментом, станом миттєвої чарівності не тільки і не стільки природою, скільки повнокровним «фрагментом» життя, який за законом Фракталу прагне самовідтворення у великих тимчасових і просторових формах…