Південний Лас-Вегас онлайн

Андрій Савченко, Україна

Мене звуть Андрій Савченко («Andy's»), і я народився в СРСР (Україна) 1963 року. У той час країна не була готова до моїх картин і на мене чекав довгий і складний шлях опору. Малювати почав із дитинства. Малював для себе. Але я завжди відчував, що мені не вистачає обмеженої території країни, яка перебувала за залізною завісою. Мені треба було мандрувати. Переломною точкою став 1980, коли весь накопичений за 23 роки досвід виплеснувся в першу усвідомлену картину. Тригером послужила пісня Pink Floyd The Wall. Вона відкрила портал, через який я міг подорожувати та переносити досвід своїх подорожей на папір. Через музику я руйнував стіни тоталітарного режиму, зі швидкістю кулі, пролітаючи в паралельну реальність, у світи, які я не знав, але дуже любив за їхню безмежну свободу. Все, що я бачив і відчував, переносилося на папір. Так народжувалися мої картини. Наповнені свободою, емоціями та протестом. Довгий час я говорив через мову сюрреалізму, але кожна моя подорож вимагала більшої динаміки і так з'явився абстрактний живопис. Вона по-справжньому пожвавила мої роботи. Навіть закінчивши, вони продовжували змінюватися щодня. Вони почали жити своїм життям. З 1986 року я почав писати цикли робіт з 20-30 картин у кожному. Моїми сталкерами того періоду стали AcDc, Accept та Manowar. Свої картини я продавав на вулицях, збираючи багато глядачів. Саме з вулиці кілька моїх циклів потрапили до приватних колекцій Ізраїлю, США та Росії. На той час було дуже важко знайти матеріали для творчості. Найдоступнішою фарбою була акварель, а коли закінчувалась і вона, доводилося малювати всім, що траплялося під руку. Так з'явилася картина, яку написав фарбами для розпису великодніх яєць. Бути іншим на той час і в тій країні було непросто. Будь-яке інакомислення карається. Мене це покарання не пройшло стороною і я примусово потрапив до «чистилища СРСР» – психіатричної лікарні. Мета була одна – зробити з мене нормальну людину радянського зразка за державним клішем. 365 днів у психіатричній лікарні я провів з інтелігенцією того часу. Разом зі мною проходили очищення поети та письменники, рок-музиканти та композитори, філософи та художники. Це був дуже цікавий час. Після розпаду СРСР я перестав малювати і взяв паузу у 20 років, щоб переосмислити дійсність. Світ став іншим. Ми стали іншими. Але вічність незмінна. Вона продовжує показувати мені свої грані. В мені живий внутрішній бунтар, який пише свої маніфести свободи фарбами на полотні.