Гусінь пливе по піску

В січні цього року я була на Мадагаскарі. Там є одне з найпрекрасніших місць цього світу - Алея баобабів. А на цій алеї - баобаби, що обіймаються. Їх називають "закоханими", бо вони сплелися воєдино. Поки вся група надихалася цією парою я зустріла Гусінь. Вона собі повзла по піску. Ніхто її не помічав, хоча вона була доволі жирна. Проте у порівнянні з баобабами жирна гусінь стає не другорядною особою. Вона перестає існувати для світу. Її нема. Її маленька доля залишається поза увагою суспільства. Така цікава обставина мене схвилювала. Я її сфоткала і привезла фото додому. Після чотирьох картин, присвячених баобабам, я дійшла до Гусіні. Мені захотілося зробити її образ головним героєм картини. Мені захотілося звеличити її маленьку долю. Її краплю світу. Її всесвіт і шлях. Пісок - це метафора часу, простору і вічності. Сьогодні шлях Гусіні - не айс. На її дорозі бруд і труднощі. Я не знаю звідки вона прийшла і куди йде. Я бачу лише момент. Лише відрізок життя. Тому жмихом від кави, крупою я відображаю текстурність піску, а гілочки, нитки, сушена трава - це досвід, який залишається позаду і чекає Гусінь в майбутньому. Як вона подолає свої челенджі? Гусінь випирає експансивно вперед за допомогою паперу. В цю мить вона є центром моєї уваги, а значить і центром всесвіту. Крізь пісок ледь помітна блакить. Гусінь пливе по піску. Чинно. Її рухи відпрацьовані природою. Її ритм вібрує на тло. Корозія кольору додає сентиментів. Проте найцікавіше для мене в картині є те, що , якщо дивитися на неї чітко прямо, як у люстерко, її метрова довжина дає можливість уособитися з Гусіню. Гусінь припадає на серцеву чакру і в тілі починає щось вібрувати Робота зроблена з важкою текстурою, акрил, пігменти, олія на полотні. Готова без рами. Підписана позаду.