Anna Tasheva

Я вірю, що кожна картина починається задовго до першого мазка пензля. Моя почалася того дня, коли я покинула дім. Я народилася в Україні, а зараз живу в Ташкенті, Узбекистан. Проте одна з найважливіших глав мого життя почалася, коли я сама переїхала до Сполучених Штатів. У новій країні, оточена незнайомими обличчями, мовою та культурою, я відчувала самотність, невизначеність і тихий виклик початку нового життя. У той час я взяла до рук пензель — не тому, що мріяла стати художницею, а тому, що мені потрібне було місце, де я могла б дихати. Живопис став моїм притулком. Він допоміг мені опрацювати емоції, які неможливо було висловити словами, і нагадав, що навіть у найнезнайоміших місцях можна створити щось прекрасне. З часом я зрозуміла, що мистецтво більше не було просто тим, що мені подобалося — воно стало невід'ємною частиною мене самої. Зі зростанням моєї пристрасті я присвятила себе навчанню та вдосконаленню своєї майстерності. Я навчалася у американського пейзажиста та викладача Кевіна Хілла, чиє керівництво у світлі, атмосфері, текстурі та кольорі поглибило моє розуміння олійного живопису, заохочуючи мене розвивати власний художній голос. Можливо, через мій власний шлях, мене природно приваблюють теми, що говорять про стійкість. Величні гори, могутні тварини та тихі моменти природи стали повторюваними темами в моїй роботі. Для мене вони більше, ніж просто красиві пейзажі чи портрети — вони є символами сили, надії та тихої мужності рухатися вперед. Вони нагадують нам, що справжня сила часто спокійна, мовчазна і глибоко вкорінена. Я працюю переважно олією, дозволяючи кожній картині розвиватися через шари кольору, текстури та світла. Деякі мої роботи наповнені сміливими, енергійними палітрами, тоді як інші використовують м'які, приглушені тони. Кожен мазок пензля є навмисним, сформованим емоцією та історією, якою я хочу поділитися. Понад усе я хочу, щоб мої картини стали місцями спокою. Я сподіваюся, що коли хтось живе з однією з моїх робіт, він відчуває те, що я колись шукала сама — відчуття спокою, сили та приналежності. Якщо картина заохочує когось зупинитися, дихнути глибше або заново відкрити красу, яка все ще існує у світі, тоді вона виконала своє призначення. Мистецтво глибоко вкорінене в моїй родині. Моя прапрабабуся була художницею, і я вірю, що здатність бачити, відчувати та виражати світ через образи стала частиною моєї спадщини. Сьогодні я продовжую цю спадщину через кожну картину, яку створюю. Моя робота — це, зрештою, відображення вдячності — за природу, за стійкість і за віру в те, що незалежно від того, наскільки важким стає життя, краса має силу зцілювати, об'єднувати нас і допомагати нам знайти свій шлях додому. Кожна картина, яку я створюю, — це запрошення зупинитися, дихнути і пам'ятати, що краса все ще має силу зцілювати.

Виставка в місцевій бібліотеці, Массачусетс, США, 2014